?

Log in

[sticky post] Человеки в моей жизни - 1

ОБНОВЛЕНО 7 января 2011 (дополнен список)

мне написали в аське:

"самое главное мое приобретение за эти годы - это именно ЛЮДИ! я как бы приобщилась к сокровищнице мира. я считаю, что это не громкие слова и не пафос. это правда! вот на Новый год стала перебирать все, что было за год, и в очередной раз поняла, какая же я счастливая. какие люди вокруг!!!"

захотелось сказать то же самое - даже переписывать другими словами не хочется.

Особенно за последние три года, особенно с того времени, как в моей жизни появились болеющие детки... сколько необыкновенно прекрасных встреч, сколько счастья, какие люди вокруг!!!
Я напишу имена (в примерном хронологическом порядке появления этих людей в моей жизни). Это люди, которые стали мне близкими и дорогими. Также там есть люди, с которыми я не общаюсь близко или вообще не общаюсь, но кто научил меня чему-то очень важному для меня или с кем у меня связаны какие-то яркие впечатления. Рядом с именами постепенно добавляю короткие комментарии, чтобы помочь вам ориентироваться, хоть они и не отображают всего, а только мои первые ассоциации.
Давайте я повешу этот пост наверху, и вы можете оставлять в комментариях «заявки», про кого вам интересно послушать – а я буду рассказывать:) Не обещаю, что прям сразу, но по мере появления времени:) И потом пришлю вам ссылку на Историю, которую вы попросили.

Для начала - это первые люди, которые появились еще в прошлой, Донецкой, "до-волонтерской" жизни:
мои необыкновенные человекиCollapse )


Те, кто появился в моей жизни уже в последние годы, в киевский период - здесь: http://lyu-bimka.livejournal.com/89155.html

Доктор Лиза. На память

Докфильм 2014 года Елены Погребижской  https://www.youtube.com/watch?v=K3keef77XJg&feature=share
Катерина Гордеева: "Она пытается обогреть космос" https://meduza.io/feature/2016/12/25/ona-staraetsya-obogret-kosmos
Доктор Лиза: Письма о любви и людях http://www.pravmir.ru/doktor-liza-pisma-o-lyubvi-i-lyudyah/

рядок "діагнози"

Гарна стаття за лінком http://takiedela.ru/2015/10/sindrom-dauna/
Питання, яке для мене залишається відкритим.
Тобто, власно народжену дитину я готова прийняти з будь-якими діагнозами, якщо вони трапляться... не від особливої сміливості, а просто тому, що знаю, що не зможу жити, відмовившись від дитини.
А от про те, яку дитину я готова свідомо взяти в  свою сім,ю -  питання відкрите і остаточно, я вже зрозуміла, може виішитись тільки щодо кожної конкретної дитини.
Я точно не переймаюсь щодо позитивного статусу по ВІЛ/СНІД, не буду проти необхідності хірургічного втручання.
Так само точно я-сьогоднішня не готова мати справу з психічною і розумовою неповносправністю - це те, що мене лякає.
Не готова на аутизм, але синдром аспергера може бути.
Не готова на діабет абстрактно і не дивилась би невідому дитину з цим діагнозом в особовій справі... але не відмовлюсь через нього від дитини, яка би вже раніше сподобалась і відчулась своєю.
ДЦП - легка форма може бути, але тільки легка.
Інвалідний візок - можливо, але не сьогодні. Сам по собі він мене не лякає, маю практику і не так вже воно капець складно, але така дитина потребує таки більше уваги, ніж сьогодні я готова приділити.
Даунятко - роздумую, хочу розібратись, поки не розумію достоту, що саме це означає для сім,ї, якого особливого піклування така дитина потребувала би. Поки що думаю, що хотіла би цього досвіду, але пізніше, через 5-10 років, вже маючи в сім,ї кількох дітей. Можливо.
Загалом роздляю готовність власну внутрішню і зовнішню. Я, мабуть, вже би і хотіла переключитись повністю на сім,ю і дітей, і обмежень було би менше. Однак, водночас, ближчі кілька років потребую більше свободи соціальної, більше часу для роботи, бо це є те, що я не готова покинути, принаймні, ближчим часом. Отже, доводиться одне з другим співставляти і робити вибори.

любовь

— Помнишь сказку про Аленький цветочек?
— Помню, — сказала я.
— Я только сейчас понял, в чем ее смысл.
— В чем?
— Любовь не преображает. Она просто срывает маски.
В. Пелевин "Священная книга оборотня".

неймовірно.

Царичанка?

Сегодня в утренней дремоте вдруг пришло в голову - может, поселиться в Царичанке?
Вот же есть земля и есть даже дом.
Состояние, конечно, не ахти. Еще несколько лет назад (т.е. лет 5), когда родители ездили и фотографировали - выглядело все грустно, обесцвечено, покосившись... но ведь жить можно, в бабушкином доме сейчас живут. Значит, можно поселиться и постепенно приводить в порядок. Сам дом большой, просторный, участки большие - детям будет, где развернуться, и хозяйством заниматься можно. Там же на готовом фундаменте можно и саматный дом строить на 2м участке, например...
Не все принадлежит нам, но если бы там получилось устроиться, можо было бы выкупить и остальные части. Не похоже, чтоб кому-то еще из нашей родни это было нужно.
Я, конечно, думала селиться рядом с Киевом, но тут аренда почти такая же дорогая, как и в городе... а смысл?
Значит, нужно за время до переезда налаживать работу так, чтоб можно было удаленно.

Конечно, не знаю, в каком состоянии сейчас село и Орель, но вот надумала съездить посмотреть.
Первый год с детьми все равно всякие активности большого города нам не понадобятся, лучше этот год по-домашнему, внутри семьи провести.
Сырые мысли. Много их роится. Как выбрать? Верю, что направит и что все сложится, как должно.

***

- Зрозуміла, маю вже виходити. Вже їду! - Людина відключає телефон, але не може наговоритись і ще хвилин 5 скоромовно засипає нас історіями.
Я люблю слухати її історії, бо в них - все живе. Навіть коли історії сумні, і коли гнівні (бо про що в нашій сьогоднішній політиці і охороні здоров,я можна не гнівно?), і коли часом страшні - всі звучать живими, кожна людина в її історіях оживає, а я слухаю і з отого всього виліплюю в собі завзятість і жити, і працювати далі. Не те що б Людина надихає - просто, знаходячись поряд, неможливо залишатись інертним. Щось таке запалюється.
- Як у вас з грошима? - питає вже в дверях.
- Нормально, - відповідаю. Чесно, у нас поки що є запас.
- Ні, краще тримай!
- Тож навіщо, якщо в нас є...
- А раптом я не повернусь? Не знати, що в вас може бути... а раптом мене не буде в потрібну хвилину? Якщо я не повернусь?
Я згортаю розмову. Людина вийде за поріг, а в мене всередині звучатиме молитва - тихенька, фоном, але постійна. Доки Людина подзвонить у двері знову і я знову обійму на порозі. Людина не може не повернутись. Незамінних не буває? Але бувають люди - як вихор. А без них штиль. І не буде руху. Ну як не буде... знадобиться багато інших людей і шалених зусиль, щоб відтворити хоча б половину швидкості. І невідомо, чи є в нас стільки таких. Просто неможливо, щоб Україну сьогодні залишили без Людини.
А війна байдужа і війна зла. І щоразу, як Людина ступає за поріг, я міцно обіймаю, дивлюсь услід і починаю тихенько-тихенько молитись.
- Раптом я не повернусь?
- Так не буває. Повернетесь. Господи, будь поряд... - тихо говорю, сама собі, і знаю, що Він чує.

Хочу еко-будинок)

цікаво спостерігати за власними трансформаціями.
Я не перший рік точно знаю, що не хочу жити в квартирі - тільки у приватному будинку, бо хочеться простору і повітря, живої землі під ногами, і для дітей хочеться свободи, а не виходів з квартири за розкладом.
Коли навесні 2014го ми з Гавром черговий раз змінювали орендне житло, я вперто передивлялась усі будиночки, які з,являлись, але, на жаль, умови у нас були досить жорсткі і жоден під них не підійшов. Натомість ми орендували чудову квартиру, вона мені подобається, наскільки взагалі може подобатись квартира, але я продовжувала мріяти про будинок "коли-небудь". Водночас переходити в будинок було "стрьомно", я ж дівча,багато на чому не розуміюся, а будинку таки потрібна чоловіча господарська рука.
Навесні 2015 чітко відчула, що не хочу більш ніяких компромісів - просто немає жодного аргументу, який би був для мене "за" квартиру. Наша сьогоднішня ситуація справді зумовлює потребу в нинішній квартирі, однак наступний переїзд точно має бути у приватний будинок.
Тієї ж весни вперше зустріла інформацію про еко-будинки (саматні,  з соломи в різних варіаціях) подумала, що, мабуть, класно, але не для мене,надто складно, та й взагалі де я, без ніякої власності і без зарплати,яка би дозволяла про щось такедумати,і де будівництво будинку на землі, як. Там же, де й еко-будинки, обговорювали думку про переїзд до екопоселення - але це я гортала, не вчитуючись,бо не моє.
Згодом подумала, що не хочу не тільки квартирного життя, а й міського. З,явилася ідея взагалі виїхати з Києва (при тому, що в Київ я залюблена всією душею і багато років не уявляла себе ніде інде, окрім цього міста). Але  - стала таки думати про те,щоб змінити київську квартиру на оренду будинку в селі під Києвом (бо робота і ще деякі плани таки досить прив,язані до міста). Тобто всерйоз думати, передивлятись села і варіанти транспортних зв,язків.
Зараз, слухаючи на #зеленаяшкола про еко-будівництво, вперше ХОЧУ будувати будинок для своєї сім,ї. З тим самим розумінням, що все непросто, що багато-багато в чому ще треба розбиратись... І так само у мене сьогодні ще немає землі, і ще немає коштів ні наземлю, ані на будівництво, і ще намає чоловіка, з яким би то робити... але я ХОЧУ. І це означає - буде.
Також вперше з,явилась думка - чи не приєднатись до екопоселення? Не зараз, колись пізніше. Принаймі, вперше хочеться роздивитись, побувати, спробувати пожити деякий час, якусь відпустку там...
Итак, дорогое мироздание!
Мені потрібен, врешті,
чоловік з тими ж прагненнями і діти (з останнім легше - ти про перше подумай та й здійсни гарненько, а?),
земля - з тим, щоб будуватина ній будинок для нашої сім,ї, і придатна до того, аби на ній розвивати госродарство
великий електромобіль
фондівсьа робота - не забудь,що маю також фонд, і працювати з ним мені подобається, тож цей напрямок я збираюсь продовжувати і купу ідей, які маю - хочу втілювати...
а як то поєднати - розвиток і роботу фонду і життя на землі - то ти придумай вже самостійно, ага?

Осінь-2015

Осінь-2015 співпадає для мене з часом великих змін, внутрішніх і назовні.  Відчуваю в тому велику потребу, а також потребу формулювати і структурувати те словами і, попри відчуття готовності відчуваю також потребу у зовнішньому колі підтримки. Тож я напишу, а ви подивіться – може, хтось має аналогічні побажання щодо себе – то давайте оновлюватись разом? Разом воно якось надійніше і веселіше.
Я довгий час перебувала на позиції «Я б, звичайно, хотіла б те-то і те, але зараз не маю можливості»… а потім просто почала в один вордівський файлик закидати тези, чого ж саме я би хотіла. А одного дня передивилась ті тези і виявилося, що, принаймні, половину з них взагалі нічого не заважає реалізувати. Просто потрібно зробити вибір на їх користь. Так я і почала.
Тож чи хоче хто зі мною?



Харчування

Пиття.
-          Пити воду. Привчитися випивати по 2 л чистої води на добу. Почала 30 серпня зі спостереження – виявилося, що можу за день не випити навіть півлітрову пляшки, і то звичайно для мене. Зараз роблю собі надлегкий лимонад: на 1,5-літрову пляшку пару часточок лимону і пару ложок цукру. Просто вода не йде мені. Але поступово зменшуватиму добавки і заміню пляшку на 2-літрову. Думаю, місяця на те вистачить.
-          Досі я буквально літрами щоденно пила чаї і взагалі не пила воду. Зараз організм майже повністю відмовився від чаю – не хочеться. Можливо, коли стане зимно, чай повернеться, а може, й ні, бо є й інші гарячі напої. Підбиратиму собі.
-          Хочу навчитися готувати всілякі фруктові/овочеві напої та зелені коктейлі – це дещо пізніше, скажімо, в жовтні/листопаді почати експериментувати, а ввести в постійний раціон з весни.
-          Алкоголю і в минулі роки пила дуже обмежено – раз-два на рік по кілька ковтків, а якийсь час тому відмовилась повністю – не пам,ятаю навіть, коли востаннє. Не отримую від нього задоволення, не цікаво.

Їжа.
-          Останні роки три значно скоротилася доля м,ясних виробів. Не пам,ятаю, але, мабуть, одним з поштовхів було те, що роки 4 (чи 5?) тому повністю відмовились від м,яса мої батьки. В мене воно залишалося, але відійшло на задній план. Але іноді хочеться саме м,ясного. Разом з тим, я стала ідентифікувати, що це питання вибору. Просто кожен день вибираєш: м,ясо чи ні? Мій нинішній вибір – відкинути його зовсім. А рибу я й так не їм.
-          Молочне поки залишається, його навпаки стала вживати більше, і на даний час мене це влаштовує. Можливо, в майбутньому обмежуватиму і молочку.
-          Овочів і фруктів в останні півроку стала вживати значто більше, ніж раніше. І мені це подобається. Спостерігатиму, наскільки доступними вони будуть взимку, і підбиратиму для себе, як зробити їх доступнішими.
-          Крупи зараз перестала їсти зовсім, але то просто ліньки готувати:) Думаю, невелика їх частка має лишатися. Думаю почати їсти вівсянку – але хто би навчив мене смачно її готувати, а?
-          Горіхи – почала їсти у серпні, однак поки не розібралася, яка кількість і яких саме – добре, а як – занадто:) Бо вони мені просто смачні і можу з,їсти велику кількість на добу, якщо не обмежувати себе.
-          Солодощі – повністю відвернуло від шоколаду і печива (швидше за звичкою іноді беру, але не отримую задоволення). Але теоретично чогось солодкого хочеться. Думаю, чим замінити. Загалом хочеться розібратись і навчитись готувати «здорові» домашні солодощі.

Фізіо
-          З 14 серпня почала робити Планку – справді крта штука! Вже на другий тиждень захотілося щось додавати (та й з,явилась потреба). Сьогодні 21й день, вже роблю майже повноцінну зарядку: моя улюблена гімнастика для суглобів, планка, прес і ще низка вправ підкачати м,язи, легка розтяжка. Всього три тижні, а тіло вже інакшим відчувається, і це дає задоволення. Вдячна дівчатам, яуі приєдналися – група підтримує в тонусі.
-          Мрію про велосипед (вже з осені), ролики (з весни), а ще дитяча мрія, і я її обов,язково впишу собі в життя протягом року – самокат:)
-          Хочу собі якийсь пристрій, яуий би заміряв кількість зроблених кроків і пройдених км, але ще не розбиралася в тому.

Сон
Моя задача – перейти у жаворонковий режим: лягати спати близько 21-22 години і вставати близько 5. Колись прожила так близько 2 місяців і то був найпродуктивніший в моєму житті період. Зараз, на жаль, час сну геть не залежить від мене. Добре, що він взагалі є. Але я обов,язково повернусь до свого режиму. Вранішні години люблю найбільше.

Еко.
За 2,5 весняних місяці життя в Німеччині перевернулась свідомість. Зараз багато читаю про існуючі в Україні еко-проекти та ідеї і виношую власні.
-          Сподіваюсь, що зможу пройти Зелену школу 10-13 вересня – дуже крута програма і коло особистостей, страшенно хочется те пережити
-          Почала сортувати відходи вдома. Лампочки і батарейки відкладала окремо й раніше, зараз сортую також папір, картон, пластик і пластикові кришечки. Протягом року хочу розібратися також з тим, як готується компост, поекспериментувати і почати робити. Усвідомила сортування відходів також як вибір, який ми робимо… або ні. З цікавістю відмітила, що це вимагає певних зусиль, виділення крихти часу на те, аби розділяти, розкладати, мити, відвозити до пунктів прийому зрештою… але це – питання вибору. І питання філософське: чому виробники використовують так багато упаковки, чому взагал використовують те, що потім неможливо переробити? І чому нас ще у садочках і школах не вчать культурі прибирання відходів за собою, не показують наочно наслідки різних виборів? Просто немає цієї свідомості. Поки років під 30 не шанжарахне по голові відкриття, що то не просто так. Мене от в 29 вперше шандарахнуло.
-          В тому майбутньому, коли моя сім,я буде в змозі придбати автомобіль, це буде однозначно електромобіль, про інші навіть не думаю.

Простір.
-          значно відфільтрувала інформаційні потоки, які отримую. «Бути в курсі всього» не підвищує моєї особистої ефективності. Ще продовжуватиму процес фільтрування.
-          Відчуваю на собі інтернет-залежність. Так, останнім часом формат мого життя усамітнений, «квартирний мауглі» - я це називаю, і ноутбук з інтернетом – мій провідник у «великий світ». Але щось тут вийшло за межі, стало занадто, чимось таким, що я свідомо ідентифікую як залежність. Даю собі осінь на те, щоб це змінити.
-          Обмежити час в фейсбуці. Зараз деякі обставини зумовлюють те, що фейсбук підключений майже цілодобово. Думаю над переформатуванням.
-          Відчуваю, що оточена завеликою кількістю речей. Маю на меті «генеральне прибирання» квартири і позбавлення від усіх не необхідних речей. Поскільки планую протягом осені переїзд, думаю, що це гарно співпаде. І в нове житло поїде тільки те, що справді необхідне.
-          Цілком перейти на українську мову. Власне, я завжди любила український говір, то було гарантованим способом мені спобоватись: заговорити до мене українською. Отже, свою мову змінити хотілось давно, але я доволі підатлива оточенню, а воно в мене було після закінчення школи суцільно російськомовним. Зараз багато хто змінює мову спілкування і змінювати звичку стало легше.

Сподіваюсь відмінити підтримуючі ліки, які п,ю вже півтора роки поспіль. Сподіваюсь, більш здоровий загальний режим життя в тому допоможе. Наразі зменшила добову дозу препаратів, нібито нормально йде.

Вчусь більше прислуховуватись до свого тіла і  себе-внутрішньої. Поки що намагаюсь хоча би фіксувати моменти, коли подаються знаки, а я роблю всупереч. І робити правильно). Але якось воно поки важко дається.

Мушу вчитися новому і шукати в собі фандрайзера, на якого маю перевтілитися щонайменше на ближчі 4 місяці.Ще ніколи не було моєму фонду так скрутно, як зараз, а разом з тим – і нашим підопічним. Однак вірю, що ми це подолаємо. Просто це виклик.

Просто все це - вибір кожного дня.

Tags:

10 секунд

Иду всегда быстро-быстро, к квартире почти что подбегаю, пальцы чуть суетятся, вставляя ключ в замок, распахиваю двери и так же быстро закрываю их за собой. Замираю. Следующие 10 секунд стою на месте без движения и даже не дыша. Прислушиваюсь. Тишина? Alarm?
В дальней комнате кроватка моего птеродактиля. На большом пальце левой или правой ноги - датчик, провод идет к монитору, который показывает пульс, уровень кислорода в крови, вдох-выдох. Установлены пределы нормы и сигналы тревоги при выходе за них.
Птеродактиль слабый и в основном лежит.
Еще у него стремное сердце (с предрасположенностью к остановкам, с сердечным стимулятором, который ставился так давно и сложно, что неизвестно, насколько надежны его электроды).
Еще астма, которая нет нет да и берет за горло – в буквальном смысле, перекрывая дыхание, и сам себе не поможешь.
Еще тромбофилия – и не смотря на антикоагулянты время от времени летают по венам тромбы, иногда почти безобидные, иногда такие, до потери сознания, до острой и затягивающейся во времени боли, до удушья…
Еще – это просто птеродактиль, никогда не знаешь, какой фортель может выкинуть этот организм в следующую минуту.
Но это же – птеродактиль. Не запрешь в клетке, не станешь ходить по пятам.
И мы просто живем.
Иногда она хочет побыть одна, и я выхожу. Иногда у меня дела. Нет, конечно, в дни обострений, когда какая-нибудь пакость становится просто таки планово ожидаемой, я остаюсь рядом – не зависаю над душой, но - в пределах досягаемости. В остальные же дни я ухожу по этим своим делам. Переступаю порог вовне, выдыхаю и… не переживаю. Я «сдаю дежурство» Богову помощнику, ангелу-хранителю, а им я – доверяю. Знаю, что всему Его воля, что никак иначе. Да, всегда оцениваю, как далеко и надолго возможно уйти, да, стараюсь не задерживаться, но скорее из какого-то такого чувства не злоупотреблять, у ангелов ведь тоже много работы.
Иногда иду медленно, ловлю моменты – как во время шага платье летит, как солнце на бордюр ложится, как машина мимо проезжает, как взглядом с кем-то встречаешься… ловлю, впитываю обычную будничную жизнь и тревоги нет. Подхожу к подъезду и шаг становится быстрее, и вот чуть пальцы суетятся, отыскивая ключ и вставляя в замок… хлопает дверь…хлопает дверь… замираю. Вслушиваюсь. 10 секунд. Тишина. И сегодня тоже тишина. Неспешно разуваюсь, мою руки, разбираю сумку с покупками и уже спокойно захожу в комнату.
- Привет!

Latest Month

січень 2017
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com
Designed by heiheneikko